wanda_nova

"Новий роман Оксани Забужко, над яким письменниця працювала багато років, перші критики вже встигли назвати шедевром, а авторку порівняти з Достоєвським і Томасом Манном. Це – сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

Саме такого тексту бракувало українській літературі!

Це – новий жанр: роман 21-го століття, де майстерно поєднуються історичний детектив, соціально-психологічне полотно й містичний трілер, сни і ява міняються місцями і українська історія за останні шістдесят років уперше постає живою і цілісною. На 830 сторінках — десятки доль і сюжетів: бойові стежки УПА, закриті КГБ архіви, забуті драматичні сторінки радянських 1970-80-х і буремних 1990-х... Все це, переломившись у долях головних героїв, народжує новий погляд на наше сьогодення.

«Це роман про любов і смерть, — говорить сама письменниця, — про те, що зі смертю насправді ніщо не кінчається». На цю книжку чекали не лише в Україні: уже завершується підготовка до друку німецького видання (вийде 2010 року у видавництві „Droschl”), тривають переговори з видавцями Польщі, Росії, Голландії, Швеції, Угорщини...!"

З перших відгуків: Катажина Котинська (перекладач, професор Ягеллонського університету, Краків, Польща): «Казали: „Забужко пише роман про УПА”. Забужко відповідала: „Неправда, я пишу роман про любов”. А ви не вірте: цей роман – про пам’ять. Про українську історичну пам’ять, внаслідок історичних колізій пошматовану, спотворену, викривлену. Про пам’ять, яку, незважаючи на всі індивідуальні, часто справді героїчні зусилля, ніколи й нікому вже не вдасться повністю реставрувати. Не всі покинуті секрети пощастить розшукати, не в усіх ямочках – навіть якщо успішно розшукати – вони вціліли. А крім того –„Музей” вперше в українській літературі подає під однією обкладинкою таку панораму українського суспільства. Розкошуйте мовою героїв, розкошуйте майстерно використаними деталями побуту: від Заходу і до Сходу, від 30-х рр ХХ ст. і майже до наших днів». ільше є

Більше на сайті "Факту"

...уже на підході. Книга ніби має вийти наступного тижня. На сайті "Факту" вже з'явилася обкладинка. Цікавий символізм. Що скажете?

"Українська літературна газета" опублікувала кілька моїх поезій.

Ці тексти увійшли у мою першу збірку "На видих і на вдих", яка з'явиться незабаром. Скоріш за все - уже після Різдва.

Навіть не стільки "жіночої", а якісної психологічної прози - низка майстерно викладених історій різних жінок. Історії часом дивні та шокуючі, часом видаються старими, як світ, одначе подані настільки вдало - що сам сюжет не настільки важливий. Людмила Таран - неабиякий прозаїк, хоча раніше я була знайома лише з віршами.

Одним словом, рекомендую.



Цікаву статтю про цю книгу написала Оксана Луцишин.

розтулені губи – немов пограбована мушля
в портовому місті віддавна знецінені перли
маленька зневіра під стінами топчеться мужня
маленька біда виколупує істини зерна

в портовому місті матроси й вошиві матраци
розгнуздані очі - куди покотилась перлина?
цей проклятий град кораблі оминають піратські
і туга їдка як чума розповзається плинно

маленька і боса танцює свою босанову
куди понесло перед батька в іржаві ворота?
на хвилі рогаті вона оглядається знову
і арія риби лунає з відкритого рота

всі написи стерто а капсули й урни розбито
в посланні нащадкам немає ні форми ні змісту
і платить мовчанням своє переконливе мито
маленька біда - полонянка портового міста

Характер ника

Ваше имя Ваш ник это... сексуальность. Сексуальность может быть не обязательно пошлой)

все гадания на aeterna.ru

Тішить, що "может не обязательно")))

Тест via d_avis

"Ти не хочеш бути щасливим, бо боїшся, що так перестанеш бути особливим.
Але те, що ти нещасний, не робить тебе особливим - а просто нещасним."

(не питайте звідки цитата)

Доктор Хауз в коміксах

Ось наглядні уривочки:

"А слова — що слова? —
чорториї закрутять і втоплять.
А сліди — що сліди? —
повсихають до жовтих тарань.
І не в тому вся суть,
щоб навчитись співати по нотах.
І не в тому печаль,
що співаєш у час проминань. "

Сьогодні День народження в авторки цих чудових рядків - Галини Крук.
Щирі вітання - аби співалося попри все!

Ганні Осадко

Чи то гроші чи то горошини під матрацом.
І задимлені сиві думи волосся чешуть.
Кіт чеширський повісив усмішку на вершечку
диво-сходів, які до неба ведуть одразу.

Сходів мудрих, неначе Веди, неначе води.
Хороводи планет - обійми. Пусті обойми.
Відстрілялася ти, принцесо, та перед боєм
Відбоялась уже доволі - і до блювоти.

Глянеш, де вони – давні демони міднотілі?
Кволо згорбились білі гобліни в гобеленах.
А з твоєї долини тіней лунає лемент,
вірне військо твоїх безсонь атакує з тилу.

Примадонна в картоні вицвілих декорацій.
Брили-докори. Із берилів тяжке намисто.
Шию муляє. Не знімаються, як навмисне,
із пуделка Пандори видобуті прикраси.

Відчинятимуть скриньку пальці твої невпинно -
адже рицарі небагаті в добу рецесій.

Камінці, як горошини. Хочеться снів принцесі.
Але вищир котячий здіймає її на кпини.

облишмо
даремна хоробрість нам честі не робить
колишні ми - стоїки - цій опирались хворобі
гребли б і до гробу
та нинішніх нас покоробить
від репання кроків
від лускання власного "пробі"

бравади по вінця
на п’яту призначено розстріл
останнє побачення - в тьму поведуть поодинці
розбіглися спогади
білі мов коники принців
мов кортики гострі
і люті як люд на зупинці

роззявлені вікна
цеглини у стінах повітря
у млі світанковій ми глузду впустили повіддя
пов’язки - з очей і на руки - ланцюг
і причина
хоробрими бути
впаде на коліна безвільно

Дивилися днями Enter-music...Слухаю і бурчу під ніс - вокал ну точно, як Скотт Степп з Creed, косять безбожно. Один із моїх улюблених гуртів - розпався в 2004.
Аж дивимося - це справді Creed ( щоправда вокаліст безжально обчикрижений, майже налисо), кліп 2009 року.
Як це я не знала про це?..
Ураааа!!!

Ось що пише журнал Rolling Stone.

Новий альбом 2009 року

Ebay рулить, як завжди.
Подивилася фільм, моментально знайшла на Ebay книжку і замовила.
Чекаю з Англії, із жахом думаю, як треба буде в таке карантіно йти на пошту забирати...

От буду сьогодні про прекрасне, попри все.

The Horse Whisperer (1998) ("Заклинач коней")

Одна з рецензій на цей фільм Роберта Редфорда (він режисер і він же в головній чоловічій ролі), який я бачила вчора. Дуже перепрошую не- English-speakers, реца каже саме те, що я сама хотіла би сказати, а перекладати довго...

The Horse Whisperer is a film of contrasts: the driven career wife and mother whose husband and daughter don't quite meet her standard; the traditional ranch wife and mother who subordinates herself, with grace, to her family while wistfully wishing for just a bit more; the gifted horse trainer and cattle rancher who chose the rustic life over his city roots, at peace with his re-discovered values despite a painful divorce from the woman he loved; the loving husband who can never live up to his wife's expectations, though he spends his life trying to please her; the wounded teenage daughter who, unlike her father, rebels against her mother's attempts to mold her in her own image.
The catalyst that brings all these contrasts together is a beautiful horse that is horribly injured, both physically and mentally, in an accident that also maims his young rider. Both are so traumatized that they have lost their will to battle their fear and despair. The mother finds a trainer known for his success in gentling troubled horses and drives horse and daughter from New York to Montana to meet him. His quiet strength, patience and ability to sense what is wrong has a profound effect, not only on the horse, but on the young daughter and her mother as well. The movie is long, but the healing process requires time. The pace of the film is appropriate to the unfolding of the story, the lush and majestic scenery and the serenity that seems to emanate from the vastness of the open spaces.
The romance that develops between the mother and the trainer is poignant and compelling. The scene between them at the dance is worth the price of admission. Ultimately, the mother must make a choice between resuming her former life returning to (the city, her career and her family) and the seductive stability and tranquility she has come to cherish at the ranch with the man she truly loves and who loves her.

Трохи інфи на українській є про книгу, яка лежить в основі фільму є тут. А тут зовсім трішки про фільм. 
Стрічка довга, дія розгортається досить повільно, але можна насолоджуватися кожним моментом. Не жартую.
Дуже раджу.

А тепер про прекрасне. Набридло про жахіття - і думати, і читати, і писати.

Via  sylnaivilna

Чудові фото Олени Бурковської (клікабельні). Пригадала своє старезне оповідання, вони наче і справді ілюстрації до нього.


Уривок із мого оповідання "Будинок" 

"Отак я отримала купу сюжетів для нового тематичного портфоліо. Захопливо було тишком пробиратися  всередину і фотографувати щілини і шмаття на стінах. Мою напівпідвальну комірку майже не пошкодили. Я залишила тут своє старезне металеве ліжко з матрацом на пружинах, бо воно нагадувало в'язничне, і ще багато мотлоху, який не хотілося забирати з собою. Сусіди теж подекуди позалишали різний непотріб, трухляві вицвілі крісла, кульгавий стіл і канапу-мурашник. Принести б сюди свічок і знімати вночі...Уявляю зловісні  відблиски у великому дзеркалі з пощербленою рамою. Буває, блукаєш і шукаєш оригінальні кути зору для композицій, а вони ось тут, під ногами, зліва, справа і зверху... З такими думками виходжу, обережно пригинаючи голову, вдивляюся, щоб не перечепитися  через уламки стіни чи не потрапити голими ногами у кропиву. Сонячне світло безжально блимає в обличчя, і я на мить намагаюся розслабити всі до одного м'язи… "



Другий уривок - "Не пам'ятаю, щоб раніше твоє обличчя набувало такого напрочуд довершеного виразу: легка втома і всеохоплюючий спокій. Чудовий, просто чудовий типаж. На жаль, ти чомусь ненавидів позувати для моїх фотографій, хоча і міг розглядати їх годинами. Хіба зараз що-небудь змінилося?"

PS. А ще вчора бачила чудовий щемкий фільм із ще_не_таким старим Робертом Редфордом і ще_дуже_юною Скарлетт Йоханссон. Вражаюче муві. Зараз пошукаю, як називається, і може, напишу трохи більше.